parte 16 (2/2)

від торкань його впевненими та сильними руками на ніжній шкірі табунами бігали мурашки. Чим довше ми знаходилися разом, тим більше нагрівалось повітря навколо нас, і наелектризовувалось кричуче очікування такого пікантного моменту.

я вирішила залишити непогані позначення на тілі хлопця, які триматимуться як мінімум три дні. Один за одним залишались на його шиї багряні, немов троянди в прекрасному саду, засоси.

Відчуваючи поцілунки на шиї, Даміано ледь стримував стогони, які так прагнули вирватись назовні, натомість замінюючи їх приглушеним та важким диханням. Цілуючи мене у відповідь, та вже більш вимогливо, він залишав вологі доріжки з солодких поцілунків.

І от, довгоочікуваний пік, якого ми дійшли майже водночас. Даміано обережно ліг біля мене, та повернув голову, зустрічаючись поглядами.

- мила Стефані, що ж це було ? - розсміявся хлопець, а я чесно відповіла

- ми не побачимось ще хтозна скільки, я користаюсь моментом - невинно посміхнулась я.

Даміано взяв мене за руку, переплів наші пальці в повітрі, та вмить став серйознішим.

- це ж надовго ? - спитав він, а я трохи не зрозуміла його, і поглядом спитала, про що це він.

- ми ж надовго? - доповнив хлопець, і я прижалась ближче до нього, перебираючи пасма каштанового волосся, ледь стримуючи сльози.

- я кохаю тебе Даміано, все точно буде добре, ці пів року точно пройдуть швидко...- трохи з сумнівом сказавши останні слова, одинока сльоза вирвалась назовні, утворюючи мокру доріжку після себе.

- я теж кохаю тебе, Стефані - промовив Даміано, з не менш мокрими очима - і зроблю все, аби ці пів року пройшли справді швидко. - пообіцяв він, і ніжно пригорнув в теплі обійми.

- тобі потрібно бігти на інтерв'ю - сказала я, знову зустрічаючись очима з хлопцем, витираючи його мокрі щоки, і піднімаючи куточки вуст у мінімальну посмішку, на яку зараз була спроможна.

Даміано піднявся на ліктях, та поцілував мене у теплі губи, після чого почав поволі одягатись.

Мої червоні від сліз очі все знову і знову наповнювались солоним розчином, який викочувався назовні, в формі крихітних грушок, або дощових крапель .

Одягнувшись, Даміано повернувся до мене, та побачивши мій стан, підбіг, клякаючи на коліна.

Його тепла рука намагалась зупинити нескінченний потік плачу, проте він не спинився.

Даміано обгорнув мене в ковдру, підняв, та посадив на свої коліна, міцно обіймаючи.

- сонечко..- тихо промовив він погладжуючи мене по плечі.

- не плач, будь ласка...- нашіптував він, та я поволі заспокоювалась.

- як ти ? - занепокоєно спитав хлопець, коли я заспокоїлась та трохи відсторонилась. Невеличка мокра пляма красувалась на його футболці, і я трохи засмутилась.

- візьми якусь мою футболку, твоя зовсім промокла....- сумно сказала я, ігноруючи запитання Даміано. Він кивнув, і знову поглядив мою щоку, витираючи останні краплі сліз.

- я можу залишити тебе, чи відмінити інтерв'ю? - турбуючись запитав він, ніжно посміхаючись, та я поспішила заспокоїти

- звісно що йди на інтерв'ю, як інтерв'юер скажу, що дуже сумно коли відмовляють в інтерв'ю. - також посміхнулась я, тим самим запевняючи Даміано, що я в нормі.

- тоді...до зустрічі - сумно сказав хлопець, і я згадала що це останні наші хвилини разом, на найближчі три місяці. Щоб не розплакатись знову, та не турбувати зайвий раз Даміано, я обережно поцілувала його, намагаючись запам'ятати його губи на всі ці три довгих місяці.

Коли двері моєї квартири обережно зачинились, я прикрила обличчя руками, але не плакала.

Десь через п'ять хвилин, я встала з ліжка, та почала одягатись.

Як тільки весь розкиданий по квартирі одяг знову опинився на мені, в двері подзвонили.

- Брендан ? - здивувалась я відчиняючи масивні коричневі двері.

- я приніс речі Даміано - якось ніяково сказав він, простягаючи мені маленький пакунок.

- дякую - злегка посміхнулась я, та збиралась закрити двері, але побачила що Брендан готується ще щось сказати - ще щось ? - спитала я, відпускаючи дверну ручку.

- про той випадок...-почав він, та я підняла руку вгору, зупиняючи

- Брендан, зупинись. Я не хочу нічого чути про цей випадок, сталось і все, я збираюсь забути про це. - сухо та строго сказала я, з щирою надією що хлопець піде.

- я хочу поговорити з тобою - твердо і впевнено сказав Брендан, викликаючи в мене не малий подив.

- про що ? - зацікавлено та спантеличено запитала я.

- про нас. - знову здивував хлопець.

- про яких ”нас” ти говориш, якщо ми лише співробітники ? - відкрито сміялась я, не розуміючи до чого він хилить.

- я закоханий в тебе, і хочу стати для тебе більшим за співробітника. - не менш впевнено ніж раніше завершив хлопець, вводячи мене в цілковитий шок.

- пробач, що ? - перепитала я, з надією що це все я почула випадково.

- я все вірно сказав, тобі не здалось - вже м'якше відповів він, та приблизився до мене, ніби ненароком торкаючись моєї руки .