parte 14 (1/2)
Стефані
Вранці замість бажаних карих очей я зустрілась з букетом рожевих тюльпанів .
- господи, через кілька днів червень. Де він роздобув ці тюльпани..- промовила я в пустий простір навколо, з подивом але і неймовірною радістю водночас . Ще трохи помилувавшись букетом, я пішла виконувати свою ранкову рутину, бо сьогодні останній день в Нідерландах, і треба все довести до крапки.
З свіжим макіяжем і неперевершеним настроєм я вибігла з номеру, трохи запізнюючись на роботу .
Впродовж всього дня, я жодного разу не пересіклась з Даміано, що трохи мене засмутило, але я розуміла що в них щільний графік, тому не заважала .
Близько до двадцятої я повернулась в готель щоб зібрати свої речі, і полетіти до Італії. В очі одразу потрапили поліцейські, які як потім виявилось будуть проводжати Даміано до Італії. Це остаточно зіпсувало мій настрій, тому я була просто зобов'язана його зараз побачити .
Як тільки я злісно прокручувала ці думки в своїй голівоньці наткнулась на когось. Я вибачилась, але як же я здивувалась, коли цей незнайомець затримав мене .
- я Брендан, ти Стефані, вірно ? - сказав він з явним американським акцентом .
- знайомі ? - з легким страхом, який я вдало затримала при собі, спитала я .
- будемо знайомі, відтепер я твій напарник. Сеньйор Гроссо не попереджав ? - з подивом поглянув на мене він, а я швидко переглянула вхідні повідомлення, і помітила кілька пропущених від свого боса .
- не попереджав, але дзвонив, я була зайнята. Передзвоню до нього зараз . - відповіла я прокашлявшись .
- ми будемо летіти в одному літаку, і в паралельних рядах . Тому зможемо краще дізнатись одне про одного. - якось дивно посміхнувся він, а мене немов облили льодяною водою .
- я буду летіти поряд з хлопцем, і планую трохи поспати, бо графік щільний . - все ще намагалась хоч якось викрутитись я . Але схоже Брендан не збирався здаватись .
- думаю твій хлопець буде не проти, якщо я вкраду тебе на кілька хвилин . - він підморгнув мені, і розвернувся в протилежний напрямок .
Перебуваючи в шоці, я розвернулась в потрібну сторону і наткнулась на Даміано.
- привіт сонечко - посміхнувся він, і я забуваючи про незрозумілу для мене ситуацію, кинулась в його обійми .
- я так сумувалаааа - протягнула я, все ще висячи на шиї .
- я тееееж - так само протягнув Даміано, і ми розсміялись .
З обіймами ми дійшли до номеру і почали складати валізи .
- що це за хлопець говорив з тобою ? - спитав Даміано коли завершив з своєю валізою .
- типу мій новий напарник . Я взагалі в шоці від цього, бо він типу просто підійшов і проінформував мене про те що він з якогось дива мій напарник . Буде неймовірно жахливо якщо його приплетуть до мого шоу . - злісно відповідала я, не надто акуратно закидуючи речі в валізу .
- ей, не сумуй . Все буде добре. Я сумніваюся що його приплетуть до твого шоу - він наголосив на останніх словах і підійшов обійняти мене .
Як тільки ми обійнялись в двері наполегливо постукали .
- сеньйор Давід, через сім хвилин ви повинні спуститись до низу . Потрібно ще заїхати до відділку . - низьким і грубим голосом сказав один з поліцейських .
- Господи, я вже жалію що Юліана взагалі повідомила про цей випадок поліції . - протягнула я втикаючись обличчям в плече Даміано.
- ти що, ми обов'язково повинні знайти людину яка хотіла тебе покалічити . Я не залишу це просто так, бо якщо хтось вже і зробив таке, то не факт що зупиниться коли дізнається що з тобою нічого не сталось . - промовив Даміано погладжуючи мою спину .
****
По дорозі заїхавши у відділок ми з крихітним запізненням нарешті дібрались до аеропорту.
- як же мене бісять ці поліцейські навколо - злісно прошепотіла я на вухо Даміано.
Але Даміано дивився кудись за мною, тому я повернулась в ту ж сторону, і розчаровано хмикнула .
- привіт, чому такі сумні ? - з дибільною білосніжною посмішкою спитав Брендан .
- та от, знудились поки чекали на рейс. - Натягнувши надто штучну посмішку відповів Даміано за нас .
- зрозуміло, слухайте, там я домовився і сяду біля вас, на третє місце в літаку . - нахабно посміхнувся Брендан, а Даміано награно розсміявся йому в обличчя .
- ми летимо в 1 класі, там тільки два місця. Тому не знаю про що ти там домовлявся .
Посмішка з лиця Брендана злетіла в цю ж секунду, і покрутившись на пальцях він розвернувся і злісно пішов в іншу зону очікування .
В літаку ми з Даміано спали, але Брендан три рази чисто ”випадково” приходив з якимось проханнями типу ” в вас є резинка для волосся ? Я свою десь посіяв ”. Розгнівані ми з Даміано вийшли з аеропорту намагаючись хоч трохи відірватись від поліцейських. Але нас наздогнав Брендан.
- ну чого ви такі похмурі ? Давайте прогуляємось, м ? Якщо ти втомився, Даміано, то ми з Стефані можемо прогулятись вдвох . Правда ж ? - посміхався все тою на мою думку жахливою посмішкою хлопець, а Даміано подумки вже десь закопував його .
- в нас з Стефані є справи, в яких ти будеш заважати, тому можеш хіба що в своїх мріях з Стефані гуляти . - відказав йому Даміано, але посмішка з обличчя Брендана не сповзала, що мене трохи насторожило.
- ти її тіло охоронець ? Нехай принцеса сама відповість. - сказав він грайливим голосом, всім своїм корпусом повертаючись до мене . А я була в нереальному шоці від таких заявочок .
- ніяка я тобі не принцеса. Даміано все сказав, у нас є справи. Тому будь ласкавий, не заважай . - гнівно відповіла я, і отримала одобрення від Даміано. М'язи на лиці Брендана на мить відпустили посмішку, але він не розгубився і швиденько її повернув .
До нас під'їхав Лео, що врятувало нагнітаючу тишу, і ми швиденько пішли не оглядаючись на репліки які кричав Брендан нам в слід.
- господи, що цей придурок від тебе хоче - злісно задавав риторичні питання Даміано, на які я також хотіла отримати відповідь.
- ну явно не познайомитись типу ” скільки тобі рочків” хахах - сказав Лео, паркуючись біля відділку .
- ага - добавила я, і відкрила двері машини.
Лео поїхав до моєї квартири щоб відвезти наші валізи, а ми з Даміано пішли отримувати вказівки від слідчого .
****
- сеньйоро Сарто, принесіть ,будь ласка, копію свого паспорту громадянина України, поки в вас немає італійського громадянства . - попросив мене слідчий, а я сильніше зжала руку Даміано під столом .
- добре, я передзвоню вам коли все зроблю.- відповіла я, і занервувала. Бо за кілька хвилин до цього тато сказав приїхати до України, бо там проблеми якраз з моїм паспортом .
- щось сталось ? Твоє дихання пришвидшилось . - занепокоєно спитав Даміано беручи мене за руку .
- я в найближчі дні швидше всього поїду в Україну - схилила голову я .
- чому ? Щось з твоїми документами ? - все ще занепокоєно Даміано бігав очима по моєму обличчі .
- так , тато сьогодні попросив приїхати . - засмучено відповіла я, відводячи погляд .
- можливо там справа менше ніж на тиждень, не засмучуйся . - Даміано намагався мене трохи підбадьорити, але в самого в голосі було чути сумні ноти.
- надіюсь що так і буде - відповіла я, і підняла голову дивлячись в очі Даміано.
Він обійняв мене і погладжував по спині повторюючи ” все буде добре ” і ” це не надовго ”.
Якщо хтось спитає чому ми не розглянули варіант щоб Даміано їхав зі мною, то я просто нагадаю про те, що вони з групою тільки вчора стали переможцями.
Від підтримки Даміано в мене суттєво підвищився настрій, і ми врешті решт покинули це місце.
- хочеш прогулятись, чи підемо готувати вечерю ? - спитав Даміано погладжуючи кісточки моїх холодних пальців .
- давай погуляємо, а тоді підемо готувати вечерю ? - я посміхнулась повертаючи очі до Даміано. Він кивнув і посміхнувся залишаючи короткий поцілунок на моїх губах .
Ми проходили наші улюблені місця і нарешті дійшли до моєї квартири.
- що приготуємо ? - задав логічне питання Даміано зав'язуючи фартух на собі .