parte 11 (1/2)

Даміано

Ми непомітно відійшли від друзів і побігли з даху .

- куди ми йдемо? - відхекуючись, пошепки запитала Стефі коли ми зайшли на площадку конкурсу.

- в гримерку. - коротко відповів я, і далі повів її за руку.

- навіщо ми тут - з легким острахом перепитала Стефані.

- перша локація, яка прийшла до думки. Але ми можемо повернутись в готель якщо хочеш, просто Юліана тобі проходу не дасть доки ти не розповіси їй всі подробиці мого квесту. - пожав плечима я, і зупинився.

- ні, пішли - сказала Стефі, після коротких роздумів.

- А тут нікого немає? - з тим же острахом перепитала Стефані.

- я на протязі всього тижня спостерігав за цим, тому можу тебе запевнити. Тут нікого крім нас немає. Навіть охорони . - знову зупинившись відповів я .

- це дивно, така велика і важлива споруда, і немає охорони. - ділячись своїми роздумами промовляла Стефані.

- так, дивно. Тут близько 5 ранку починають приходити люди, а до цього часу нікого нема. Хіба що камери на головному вході і кілька всередині, але ми їх всіх оминули. Та і одяг в нас темний, сумніваюсь що нас змогли б помітити . - пошепки відповідав я, паралельно скануючи простір на наявність людей .

- добре, я спокійна - через деякий час сказала Стефі.

- справді ? - я зупинився і питально на неї подивися піднімаючи одну брову .

-ну добре, трішки я все таки хвилююсь. Але ти також, тому все чесно. - ми розсміялись, і ввійшли до гримерки з прапором Італії на дверях .

- ох, давненько я не бігала на каблуках - сказала Стефі, і полегшено видихнула, коли її ніжки торкнулись холодної плитки .

- ось, візьми тапочки . - після коротких пошуків я простягнув леопардові тапочки дівчині.

-оу, спасибі !! Це Вік залишила ? - оживилась Стефані.

- в неї дві пари таких тапочок, тому не хвилюйся . - відповів на її питання я, і плюхнувся на доволі великий, чорний диван .

- Ти знаєш відповіді на абсолютно всі питання, які я в тебе запитую - сказала Стефі з подивом в голосі .

Я розсміявся і зняв сорочку . В цю ж мить вся увага Стефані перейшла на мій голий торс. Через хвилину я перепитав

- що ти вже стільки розглядаєш ?

- твої тату. Вони такі різні, і в кожної якась своя історія...- протягнула дівчина трохи відірвавши погляд.

- а в тебе є тату ? - запитав я, усвідомлюючи що ніколи цим не цікавився .

- ні - коротко відповіла Стефі дивлячись тепер мені в очі .

- ти не хочеш тату ? - одразу задав інше питання я .

- хочу, але не хочу бездумне тату. Я хочу щоб була історія цього тату, щоб асоціювалась з якимось певним спогадом, або просто мала якесь своє значення . - розповіла Стефані.

- давай зараз щось тобі намалюєм . Типу ескіз на майбутнє - запропонував я і наткнувся на здивований погляд Стефі.

- а що намалюємо ? - задала логічне питання Стефані, на яке я якраз не мав відповіді .

- будемо імпровізувати.- посміхнувся я, відкорковуючи водостійку підводку .

- давай намалюєш щось типу твоєї тату ХХХ - запропонувала Стефі, а я не приховуючи подиву сказав

- не скажу що в ній глибокий сенс .

- зараз, я от щось і не хочу чогось значимого. Хочу щось безтурботне . - посміхнулась Стефані .

- а де ти хочеш її намалювати...? - з обережністю спитав я .

- там, де і в тебе . Але трошки збоку - підступно посміхнувшись сказала Стефі.

- то тобі так само, ХХХ намалювати..? - відкашлявшись я перепитав.

- добре, давай ХХХ - Стефані зняла з плечей бретельки, і відпустила. Від чого плаття впало до її ніг . Стеф лягла на диван , а я встав навколішки біля дивану і направивши потік світла у потрібний мені напрямок, взяв до рук підводку.

Стефані

Даміано доторкнувся до місця де я хотіла тимчасове тату, щоб впевнитись чи це воно, залишаючи опік на шкірі від дотику.