1 часть (1/1)
Веч?р. Л?карняна палата. Юлько вже к?лька дн?в знаходиться в л?жку, не маючи можливост? встати. Батьки снують туди-сюди, н?чого не розум?ють, та й що з них взяти. Вони ж звикли вважати його невинним, яким в?н, власне, ? ?. А зараз, коли все вже трапилося, обговорювати цю под?ю позбавлено сенсу.– Як я м?г ст?льки рок?в товаришувати з ц??ю людиною? - подумав Юлько. – Хоча, нав?ть людиною його назвати не можна. Ну ось хто кида?ться на беззахисну людину з небезпечною збро?ю, не даючи можливост? захиститися? Лише боягуз ? нег?дник! Гляньте, ось я ? описав всю сутн?сть Беркута. Не можу пов?рити в свою на?вн?сть, бути зраданним людиною, яка вс?м сво?м виглядом не виклика? дов?ри. В майбутньому я н?коли так не поступлю, слово чест?!Хлопець г?рко з?тхнув ? п?днявся вгору на подушках. Л?карняна одяг був до остраху незручним, але це ще н?чого, в пор?внянн? з гн?тючо? пов'язкою на стегн?. Але л?кар сказав, що вже к?лька дн?в, ? Ващук зможе нарешт? повернутися додому. Залишилося т?льки дотерп?ти до ц??? мит? ? витримати ще дв?йку в?зит?в однокласник?в, як? занадто дратували. Найб?льш суперечлив? почуття викликала Л?л?. З одного боку, вона була його подругою, що не припинила з ним сп?лкуватися п?сля всього, що сталося, але з ?ншого ... Занадто вона дружить з Славком, занадто перейма?ться за нього. Це наводить на зайв? п?дозри. Може вона зрадить його також, як це зробив Беркут?Не побажавши нав?ть думати про таке, Ващук д?став з-п?д подушки блокнот ? пенал. Такий скромний наб?р в?н брав з собою всюди, куди б не в?дправився. Тому ? зараз хлопець не в?дмовив соб? в задоволенн? помалювати. В його уяв? складалися незрозум?л? картинки й образи, але вони були лякаюче злими, переповнен? негативом. Мабуть, настр?й семикласника перен?сся ? на бажання малювати. Але в?дпочити в?д навколишнього св?ту було просто необх?дно для Юлька, тому в?н почав дивитися по сторонам, вишукуючи те, що зм?г би перенести на пап?р. Б?л? ст?ни, невелике в?кно, приховане за ф?ранками, ? звичайно ж його л?жко, одягнене в л?карняну пост?льну б?лизну с?рого кольору. Майже непом?тна маленька шафа, в як?й збер?гався невеликий обсяг одягу хлопця ? його особист? реч?. В принцип?, це були ус? мебл? присутн? в палат?, кр?м порожн?й в?шалки, що похмуро сто?ла в кутку, але на не? н?хто не звертав увагу за непотр?бн?стю. ?дина кольорова деталь декору — це картина морського пейзажу, нев?домого для Ващука авторства. Остання можлив?сть - можна намалювати еск?з зображення у себе в блокнот?, чим п?дл?ток негайно й зайнявся, спробуючи в?двол?ктися. Але все одно, неясне в?дчуття з приводу Теслюк не покидало Ващука.Це було важко пояснити. Може це з'явилося через страх знову бути зраданним? Або це були в?дгомони образи на Славка? Або черговий напад марення? Складно визначитися. Найб?льш в?рог?дний був трет?й вар?ант, про що Юлько не ??хот?в з?знаватися, нав?ть самому соб?. Хлопець ? сам не пом?тив, як минуло к?лька годин. Н?чого нового в блокнот? й не з'явилося, так, парочку штрих?в. Майже весь час Ващук пров?в в глибин? сво?х думок, намагаючись роз?братися, але йому н?чого не вдалося. Зупинивши проходячу повз медсестру ? запитавши котра година, Юлько чимало здивувався, д?знавшись, що йому давно потр?бно було спати. Звичайно, дев'ята година була дитячим часом для семикласника, але за рекомендац?ями л?каря для якнайшвидшого одужання, сл?д було щовечора пересилювати себе ? ляга? на дв? години ран?ше.- Будь, шо буде. Як говорят, ранок вечора мудр?ший, - махнув рукою хлопець ? провалився в царство Морфея. * * *Ранок наступного дня ознаменувався стуком у двер?, вирвавши Юлька з об?йм?в сну. Порушником спокою виявилася медсестра, яка вчора ввечер? допомогла Ващуку. Вона прийшла з гарною новиною - л?кар дав добро на зняття пов'язки. Це дуже обрадувало п?дл?тка, адже бинт уже почав серйозно натирати ? доставляти сильн? незручност?. Так що, весь день, до часу в?дв?дувань, Юлько ходив окрилений сво?м щастям. Так-так, саме ходив, адже йому порадили ходити по к?мнат?, щоб м'язи не отраф?ровал?сь. Ващук був на сьомому неб?, однак його гарний настр?й пропало в?дразу ж, як у двер? постукали. Тут було два вар?анти: або це батьки, або однокласники. Обидва розвитки под?й не подобалися семикласников?, але йому все ж довелося пустити сво?х гостей. Ними виявилися хлопц? з класу. Рад?сна атмосфера тут же зм?нилася на поблажливу, сп?вчутливу, ? трохи лицем?рну. Ус? ц? перегран? питання про самопочуття, про те, як я проводжу час, чи не нудно мен? сид?ти одному та не болить щось, мене сильно дратували. Напевно, саме через такого стану я не пом?тив ??. Д?вчинка з? св?тло-русявим волоссям, полюбляюща бути в центр? уваги, зараз мовчазно в?дсиджувалися якнайдал? в?д Ващука. У цей момент, в голов? хлопця промайнула думка: "А що якщо вони ? справд? вважа?, що винен я?"Це ще б?льше вбива?, ? без того поганий настр?й Юлька. Однокласники врешт?-решт зрозум?ли, що хворий зовс?м не слуха? ?х, знаходячись десь у хмарах, тому вир?шили залишити того в споко?, в?дправившись додому. Неорган?зованим натовпом вони покинули палату, ус?, кр?м одн??? д?вчинки. Ващук не в?дразу ?? пом?тив. Л?л? стояла б?ля дверей, явно намагаючись щось сказати. Щось, напевне, вкрай непри?мне для Юлька.— Болить? — не дуже впевнено запитала Л?л?, ? Юльков? раптом захот?лося д?стати з голови ус? думки, бо все в?дбувалося так, як в?н боявся.— Не ма? значення, — мовив Ващук.— Бачиш, Юльку, от… Я таки думаю… Ти сам винен. Ти перший почав. Якби не почав, усього цього не трапилося б…— Он як! — мовив Юлько ? силувано посм?хнувся. — Ти справд? так дума?ш?— Справд?.Ага, то ти не хочеш удавати, Л?л?? Юлько Ващук — покривджений, Славко Беркута — хул?ган. Ти не хочеш удавати, Л?л??Теслюк, не витримавши важкого погляду хлопця, посп?шила вийти, а ?? м?сце зайняли непри?мн? думки. Значить те, чого Юлько так боявся - сталося. Л?л? зайняла позиц?ю на сторон? Славка. Ну що ж, це ?? виб?р, ? зовс?м не важливо, як це стосу?ться мене.?, зробивши такий висновок, Ващук с?в на л?жко ? д?став блокнот. Т?льки в цей раз, хлопець ? не намагався намалювати щось суперечуюче сво?м думкам, а навпаки, спробував висловити ?х на папер?. У п?дсумку, лист покривався темними в?зерунками, в яких вгадувалися загрозлив? т?н?, а р?зк? штрихи неохайно становили коридор, що веде в саме вороже м?сце, яке хлопець м?г соб? уявити.- Н?! - нарешт? вир?шив Юлько. - Хоч мене ? зрадили дв?ч?, в трет?й раз це не вдасться н?кому! Об?цяю! - й продовжив св?й малюнок.