Знайомство та трохи ф?лософ?? (1/1)

Лаура швидко вп?знала Козубея, хоча й не тямила хто в?н такий. Хоч вона й хот?ла про це д?знатися, але не час. Д?вчина швидко прийнялась до роботи. Побачивши його торс вона трохи почервон?ла, проте не в?двол?клась на це. Якщо не спасе його - то насл?дки можуть бути не передбачуваними, але вона в?дчувала, що поган?. Операц?я була складна, проте все вийшло. Руслан залиша?ться в живих. Через пару годин в?н отямився. У палат? Лаури вже не було. В?н оглянувся. Палата була б?лих та с?рих в?дт?нк?в, що трохи наводило печаль та сомотн?сть. До самотност? також додвалось те, що разом з ним у прим?щен? було ще т?льки 3 людей (м?сцю було на 15). Проте поряд з ним лежав ще один темноволосий хлопець. В?н щось читав. Козубей його вп?знав. Це був його колега - лейтенант Андре. У того була травма право? ноги. Руслан вир?шив прирвати тишу. - Прив?т, Андре.Юнак здивовано подивився у б?к товариша та рад?сно вигукнув: - Здоровеньк? були, Руслане!Обидва розсм?ялись в?д тако? ?рон??. Т? почали говорити про сво? (Автор: Сорян, не придумала про що вони можуть розмовляти). Вони так захоплено щебетати один з одним, що ? не пом?тили, як з ранку вже наступив ясний день. На наст?нному годинику, що був у палат? пробило вже 13:32. ? в прим?щення зайшла медсестра з ?жею вона потрохи почала давати ус?м пац??нтам об?ди. Коли черга д?йшла до Руслана той сказав:- А ви зна?те, хто пров?в мен? операц?ю?- Так, - трохи невпевнено в?дпов?ла медсестра, ?з-з? невиликого здивування - я знаю, а що?- Можете йому, чи ?й, мою подяку. Я себе в?дчуваю на багато краще. ? якщо-що можете ще просити, щоб в?н/вона зайшов/-ла до мене, я хот?в би поговорити.- Ем, добре...Так як Руслан був останн?м медсестра одразу ж вийшла. Вона швидко поб?гла до каб?нету Лаури. Постукав ? отримав дозв?л на вх?д, вона вв?йшла до каб?нету та сказала:- м?с Леп, один з пац??нт?в передавав вам подяку й попросив за можлив?сть зайти до нього, в?н хот?в поговорити. - Рей, а ти зна?ш про що в?н хот?в з? мною поговорити?- Вибачте, м?с Леп, я не запитала в нього та й в?н не говорив. Зробивши тяжкий видох, та Лаура в?дпов?ла:- Добре... Який номер палати?- Палата No 32, л?жко з правою сторони, б?ля в?кна.- Дякую - коротко в?дпов?ла Леп - ти можеш йти.П?сля того, як Рей п?шла, Лаура з неохотою встала. Вона подумала хто це м?г бути ? згадала. На ?? обличч? з'явився легкий рум'янець. Але головне для не? стало те, що вона зможе з ним познайомитись.Д?вчина вир?шила не дуже посп?шати. Тому й д?йшла до палати через хвилин 10. Вона зайшла та п?д?йшла до л?жка командира. Той пом?тивши ??, трохи здивовано подивився на не?. Але у нього з'являлась догадка, щодо того хто ж це. ? в план? нав?що вона прийшла, ? в план? того, що це та сама д?вчина з полону. Лаура першою вир?шила прирвати тишу та почала говорити: - Я Лаура Леп, провела вам операц?ю. - Вона говорила не дуже голосно, але й не дуже тихо. - Медсестра пов?домила мен?, що ви хот?ли з? мною поговорити. - Так, я Руслан Козубей. - спок?йно в?дпов?в в?н -Дякую за чудову операц?ю, я себе в?дчуваю на багато краще. - Завжди будь ласка, мен? при?мно, що моя робота т?шить ? допомага? ?ншим.У ?? голос? чулась справжня рад?сть та любов до сво?? роботи. Також Лаура вир?шила мовчати про ?х першу зустр?ч. А Руслан про сво? здогадки. - Ви щось ще хот?ли мен? сказати? - Н?, я просто хот?в вам в?ддячити. ? познайомитись з вами. - Може я вам тод? дам свой номер телефону? У голос? чулась якась азартн?сть та несерйозн?сть. - Ну давайте.Лаура взяла серветку, що була на тумбочц? та достала ручку. Вона швидко написала св?й номер телефону. - Можете мен? пот?м подзвонити.- Обов'язково!Д?вчини трохи розсм?ялась та п?шла. *Pov Козубей* Ця д?вчина мен? нагаду? ту полону. Т?льки вил?кувину. У них схожий голос, зовн?шн?сть ? оч?... Боже, ?? оч? це щось з чимось! Це прекрасно! Я тепер бажаю вс?м серцем, щоб ми знову побачились, хоча б з?звонились. Хоча я й зараз можу це зробити. Але, я вважаю, зарано. *End Pov Козубей*П?сля цього в?н просто дивився у в?кно. Тепер?шн? м?сто дуже сильно в?др?знялось в?д того, яким воно було пару м?сяц?в назад. Б?льше рослинност? стало. Це було дуже гарно. Прям б?ля медпункту росла береза та осика. Вони були довол? близько, ?з-за чого здавалось, що листя танцюють у вальс? в?тру. Сп?в пташок був чудовим. Хоч Руслан ? не розум?в пташино? мови, але в?н чув у ?х п?сню свободу ? волю. А в далеч?н? видн?лось велике озеро. Хоч воно було на довол? велик?й в?дстан? в?д медпункту все р?вно приглд?вшись можно побачити с?м'ю качок. Весь цей пейзаж так заспокоював. Спостер?гаючи за природою командир во?нного загону зовс?м позабув про саму в?йну. ? на душ? стало так тепло. ? в?н задумався. А нав?що в?н вообще вою?. За кра?ну? За людей? За життя? За мир? Яка причина всьому цьому? Чи треба це все? Чому неповин? люди страждають в?д цього?! Нав?що люди так? жорсток??! Чи можна виграти на поразц??... Що приносить хорошого мирним людям? Н?чого.... Н?чого не да?, але все забира?... Св?т канув у таку агресивну яму, що ми сам? вже не можемо в?дд?лити справжню агрес?ю в?д мирно? протестац??... Ми вс? там канули. Без виключень. Якою б не була людина, вона все р?вно там опиниться... Рано чи п?зно, п?зно чи рано. Р?зниц? нема?. Якщо колись злом було створене природою, будь-то хвороба чи хижаки, зараз це те, що робить сама людина. Але часто не призна? цього. Наш св?т наповнений маразмом ? нанавистю, смертями ? брехнею, сльозами та кров'ю... Чому не може бути по ?ншому?! Чому все таке гниле?! Чому наш св?т такий?! А в?дпов?дь ?... Люди... ? те, що вони роблять... Наша планета скоро не витрима? ? помре остаточно. Не т?льки ?? оболонка но ? все, що вона зробила. Люди, тварини, рослин... Все. Без виключень. Без життя. Т?льки смерть, т?льки б?ль, т?льки крики ? т?льки кров з сльозами.